Key Issues in Historical Theory

by Herman Paul

Key Issues in Historical Theory is a fresh, clear and well-grounded introduction to a vibrant field of inquiry. With examples from novels, music, journalism and politics, the book expertly engages the reader in discussions of what history is, how people relate to the past and how they are formed by the past.

Over 11 thematically-based chapters, Herman Paul discusses subjects such

• history, memory and trauma
• historical experience and narrative
• moral and political dimensions of history
• historical reasoning and explanation
• truth, plausibility and objectivity

Key Issues in Historical Theory convincingly shows that historical theory is not limited to reflection on professional historical studies, but offers valuable tools for understanding autobiographical writing, cultural heritage and political controversies about the past.

This thoroughly revised edition is brought up-to-date with new examples, while also covering recent debates on presentism, post-truth and the Anthropocene. With text boxes providing additional focus on a range of key topics, this is an accessible and innovative guide to the field of historical theory.

Genres: History

Kindle Edition

First published March 2, 2015

Reviews

[Marc · Rating 3 out of 5]

Herman Paul offers a thematic introduction to the theory and philosophy of history. In his own words, he addresses undergraduates: “It does not aim to cover everything historical theorists find worth discussing. It merely hopes to arouse readers' interest, to stimulate them to reflect on the ways in which human beings relate to their pasts and to provide them with some intellectual tools for doing so.”
But to be honest, this nevertheless is a tough piece of work. Paul does his best to make the material palatable, but the final effect is that this is a very encyclopaedic overview of very different views on history itself, and on historical research.
This is the translation of an originally Dutch-language book Als Het Verleden Trekt: Kernthema's In De Geschiedfilosofie, albeit slightly edited. Paul has condensed the text and adapted some examples to an English-speaking audience.
More in my History account on Goodreads: https://www.goodreads.com/review/show...

[Sense of History]

For decades, Dutch academics have occupied a prominent position in the niche of theory and philosophy of history. That is a legacy of the illustrious Jan Romein (1893-1962) and Pieter Geyl (1887-1966). The list of Dutch historians specialized in the theory and philosophy of history is quite impressive: Herman von der Dunk, Jan Van der Dussen, Chris Lorenz, Frank Ankersmit, etc. Herman Paul (°1978), currently professor in Utrecht, walks in their steps. In this booklet he offers a concise overview of the most important perspectives in the theory and philosophy of history. It is a solid but a bit encyclopaedic work, almost a university course. In that respect this booklet is very similar to that of David Lowenthal The Past Is a Foreign Country – Revisited, although the latter - with its 600 pages - is almost exhaustive. Only the ingenious use of examples from film and literature make Paul's work more palatable.

Herman Paul is an expert on the work of the American Hayden White (about whose work he has also written an interesting introduction, see Hayden White). The best pages of this book therefore are devoted to the "narrative turn", the postmodernist approach that evades the question of truth and objectivity by stating that all historiography is a construction. Fortunately, Paul manages to avoid the pitfall of relativism and offers (relative) foundations that make a historical métier possible and meaningful. This book is definitely recommended for those who like to put their teeth in a challenging read.

[Nastya Podhorna · Rating 5 out of 5]

Отже, книга цікава, як на англомовну - легко читається (моя швидкість читання - то моя біда))) і, що для неї найголовніше - вона сучасна і грамотно структурована. Тобто - у цій книзі поєднано основні попередні ідеї, погляди, підходи, знакові праці з царини методології історії, і підведено до сучасного погляду на питання. Структура: кожен розділ - окремий практичний приклад, на якому уже розбирається теоретичний матеріал, теж структуровано - спочатку іде основна ідея, потім автори, їхні праці, їхні ідеї - і їх застосування до цього практичного прикладу (Середньовічної церкви, художнього роману чи австралійських воєн пам'яті). І це, як на мене, просто бомба. Бо завжди, коли щось таке читаєш, оці перелічені прізвища "в одне вухо влітають...", а просто теоретичні постулати важко уявити "вживу". Отже, від читання цієї книжки є величезна практична користь - можна розібратися у різних методичних підходах до питань наративної форми історіописання, пояснювальних схемах, теоріях істини, тощо і надалі розуміти, що читати і як інтерпретувати з цієї дисципліни.
Хоча, автор вживає термін не "методологія", і не "філософія історії", а "історична теорія/теорія історії". Як зазначає автор, цей термін зараз є актуальним, і саме його використовують на Заході, на позначення наукової ділянки, що є спадкоємицею філософії історії. Нова дисципліна має і продовжуваність і розрив із філософією історії, і її основне питання звучить: у який спосіб люди є пов'язаними з минулим.
Минуле може бути різним. Хронологічне минуле - це просто час, що вже проминув. Історики частіше займаються завершеним минулим - від якого уже пройшов певний час і є відомими результати/наслідки подій і явищ. Для Ранке таке минуле було рядом епох, кожна зі своїм "духом", що змінювали одна одну, для Броделя - нашарування пластів різної тривалості. Проте, у будь-якому разі, для історика минуле є "іншим" - невідомим, чужим. Так само, воно є теперішнім, у тому сенсі, що історик завжди має справу з тим минулим, що є присутнє "тут-і-зараз", у вигляді історичних джерел. Але, важливо пам'ятати, що минуле не дорівнює історичній реальності. Вона уже пройшла, немає жодної змоги опинитися у ній, поглянути на неї, тому все, що ми можемо сказати про неї, є гіпотетичним, побудованим на її уцілілих залишках, пам'яті та уявленнях/фантазіях про неї.
Історика (та і будь-яку людину) з минулим пов'язують різні зв'язки. Основними є матеріальний, естетичний, політичний, епістемологічний, моральний. Ще є релігійні, економічні тощо, але автор приділяє основну увагу першим п'яти.
Матеріальний зв'язок виражається в тому, що теперішній історик частково є продуктом минулого. Він має біографію, освіту, традицію... Людське знання не є позачасовим та незмінним. Знаходження історика у певній точці часу і простору не є вадою, а вихідною точкою дослідження. Те саме стосується наявних традиції та упереджень. На сучасну, герменевтичну точку зору, упередження не є чимось помилковим - вони є вихідним пунктом дослідження (звідки воно взялося? що його легітимізувало? яку функцію/мету виконувало?). Найголовніше - не зупинятися на цьому пункті, а іти далі у інтерпретації.
Під естетичним зв'язком розуміється наратив. Проста логіка: маємо матеріал - формуємо із нього оповідь - насправді не працює. Ми часто структурує свій досвід відповідно до форми оповіді, яку хочемо розповісти. Підбір фактів, їх інтерпретація залежить від того, яку саме історію ми пишемо. З одного і того ж матеріалу можна писати різні історії (і це не означає, що тільки одна буде правильною - це просто будуть різні оповіді, з різної позиції суб'єкта, написані у іншій формі). Зміна позиції, оптики - це якраз і є модерністська альтернатива - аби не втискати реальність у певні попередні наративні зразки/шаблони.
Політичний зв'язок із минулим мають усі. Навіть на рівні вибору теми, постановки питань форми оповіді неявно присутній політичний зв'язок. І це нормально. Наявність у історика політичної позиції - це нормально і природньо, найголовніше, щоб вона не ставала перед епістемологічною метою його дослідження.
Епістемологічному зв'язку приділено аж 3 розділи, що є цілком логічно, адже для науковця він має бути найважливішим. Отже, найперше, на основі джерельного матеріалу історик робить умовиводи. Для цього потрібно ставити питання джерелам (це, зрештою, не новина). Загалом є 4 види умовиводів: статистичні, фактичні, узагальнюючі та синтезуючі. Найбільш цікавим челенджем у цьому для історика є зазирнути у світ поза текстом (тобто торкнутися історичної реальності). Така спроба завжди є гіпотетичною, базованою на наявних джерелах (адже перевірити її, співставивши "з оригіналом" неможливо).
Інше питання стосується пояснювальних схем. Їх загаломавтор нараховує 3. І у доброму сучасному дослідженні вони усі 3 і використовуються. 1 - схема пояснення за закономірностями (covering law): чому революція? - бо підйом економіки і нерівномірне розподілення всіх благ (за моделлю: якщо - то). 2 модель - intentional model - пояснення від малого, окремого досвіду: чому революція? - бо нн-на кількість людей вийшли на вулицю і діяли наступним чином. 3 - компаративна модель - ми починаємо чимось цікавитись тоді, коли воно виходить з норми, має акцент, тобто порівняння є між "нормальним" - "незвичним", "повсякденним" - "виключним". Тобто, питання уже інше: чому революція тут вдалася, а тут не вдалася? і закони, і окремі люди були і там і там, а в чому ж різниця?
Тема про істину і правдоподібність для мене була найбільш печальною) це ж треба усе починати з кінця, читати десь про ті корреспонденційну та когерентну теорії істини, безрезультатно гуглити, що воно таке, довго сушити собі голову, нарешті розібратися у них, аби тепер просто прочитати легеньке визначення зі зрозумілими поясненнями...Чому воно завжди саме так виходить?)) А втім, корреспонденційна - означає, що твердження співвідноситься з реальністю. І у випадку історії вона не працює, бо ми не можемо піти і помацати ту історичну реальність. Когерентна - коли твердження вплітається в систему інших тверджень, що вже вважаються істинними (як запобіжник від догматизму - постійно з'являються нові і нові факти/твердження, які випробовують і видозмінюють усю цю систему). Ще є онтологічна істина - і вона є ніби над цими двома, і з'являється через репрезентацію текстом (як я зрозуміла - по аналогії до намацування світу за текстом у джерелі). Але в сучасній теорії, суперечка про ці концепції уже поступилася пошуку критеріїв, за якими можна перевірити твердження, не влазячи у ці всі громіздкі концепції. Це така перевірка на правдоподібність. Отже, твердження/аргумент є правдоподібним, якщо відповідає 6 критеріям: 1)точність; 2) всебічність; 3) узгодженість; 4) оригінальність; 5) плідність; 6) відкритість. І взагалі, є такі штуки, як зв'язувальний концепт (colligatory concept), або ще історичні реперезентації -поняття, сконструйовані істориком для структурування оповіді (наприклад Ренессанс, Французька Революція і тд). В реальності їх загалом не було. То вони і не можуть бути істинними чи не-істинними (у корреспонденційному сенсі). Вони оцінюються за корисністю, змістовністю, сприйнятливістю, а не за істинністю.
Моральний зв'язок з минулим - можливий при правильному підході, але є багато небезпек: накидання минулому сучасної моралі, спотворення і спрощення світу (якщо дивитися одним оком на минуле, а іншим - не теперішнє). Разом з тим, має бути діалог історика з минулим - це радше мистецтво, моральна рефлексія: сприймати цінності людей іншого часу і місця, що вони вважали морально важливим? як вони уявляли хороше життя? як це впливало на їхню поведінку? якщо сприйняти їхню перспективу, то це дасть досвід і знання і для сучасності.
Ну і власне, наукова етика історика - це не лише про не фальсифікуй, не фабрикуй, не плагіать. Це і про те, чим же історія відрізняється від тієї ж літератури. Для науковця-історика на першому місці має стояти епістемологічний зв'язок з минулим (не естетичний, не політичний і тд). Решта зв'язків також природньо мають місце, але вони мають підпорядковуватися прагненню до знання і розуміння минулого. Цей підхід називається герменевтичним, саме він зараз є найбільш актуальним (ще були і є позитивістський - має бути лише епістемологічний зв'язок, а наявність решти робить історичну працю ненауковою; та релятивістьський - наявні усі зв'язки, і жоден, в т.ч. і епістемологічний, не є переважаючим). Герменевтичний підхід пропонує діалектичне розуміння об'єктивності - за нього суб'єктивність історика є не перешкодою, а необхідною умовою, адже минуле є конструктом, створеним істориком на основі традицій, упереджень, залишків, що існують у тут-і-зараз, а також ерудиції, уяви та знання людської природи. Тож, те, що раніше вважалося слабкістю (суб'єктивність), під цим кутом зору є силою.

[Jan · Rating 4 out of 5]

Clear introduction to historical theory and relevant historical theorists.

[Leia / Felix · Rating 3 out of 5]

This was good but very heavy, like theoy usually is in an academic setting. I did find that fewer examples would help this

[Joaquin Isselt · Rating 4 out of 5]

Tweede keer nog leuker