війна росії проти україни 2014 Quotes

“Як я вбила"

усі мої родинні зв'язки тепер телефонні
усі мої зв'язки прослуховуються
їм цікаво, кого я більше люблю, чи тата
їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой, ой-ой
вони заінтриговані, щó думає моя сестра про свого хлопця
який раніше був моїм

усі мої телефонні зв'язки кровні
уся моя кров прослуховується
їм треба знати, скільки відсоткіа української
польської, російської і чи є циганська
їм треба знати, чиїм донором я стала
їм треба знати, чи це впав гемоглобін, чи дпх наді мною
і чи можна з клітинних мембран побудувати кордони

між мною і моєю мамою аирито сотні могил
і я не знаю, як їх перестрибнути

між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів
між мною і сестрою металеві двері погребу
що їх ізсередини підпирає лопата
між мною і моєю бабусею параван із молитов–
тонкі шовкові стіни,за якими не чути, зовсім не чути

це дуже просто, підтримувати родинні телефонні зв'язки
це дуже дешево, поповнювати рахунки безсонням та заспокійливим
це так п'янить, слухати чужу кров, одчгнувши навушники
особливо, коли моя кров перетворюється на постріл:
нах!
!”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“Розкладання

на східному фронті без змін
скільки можна без змін?
метал перед смертю стає гарячим
а люди від нього холодними

не кажіть мені про якийсь там Луганськ
він давно лише ганськ
лу зрівняли з асфальтом червоним
мої друзі в заручниках -
і до нецька мені не дістатися
щоби витягти із підвалів, завалів та з-під валів

а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка
ви пишете вірші ідеально гладенькі
високу поезію золоту
про війну не буває поезії
про війну є лише розкладання
лише літери
і вони - ррр

Первомайськ розбомбили на перво і майськ -
безкінечно маятись, наче вперше
знову там скінчилась війна
але мир та і не почався

а де бальцево?
де моє дебальцево?
там більше не родиться Сосюра
уже більше ніхто з людей не родиться

я дивлюсь на колообрій
він трикутний, трикутний
і поле соняхів опустило голови
вони стали чорні й сухі, як і я
вже страшенно стара
і я більше не Люба
лише ба”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“ЗБИРАННЯ

але зійде вода
і проклюнеться шурфами шахт
як химерна рослина руката
і вода як любов
все поглине ковтком -
щоб уламки в одне зібрати
і народить там море
нове і живе
і народить нових
проте не людей
і вони попливуть як рибини
там, де люди уже не потрібні”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“ХМАРОДЕРИ

ні ніч розчеши коси
бо хмару уже не розчешуть
ці хмарочоси

заший рани будинку
заліпи білими хрестиками
цю обпечену шкірку

рукою - тільки без нервів -
закрий вибиті зуби вікон
щоб не залізли сюди мародери

будь обережна
усе, чим можна порізатись
тримай біля ліжка
і ріж, коли треба, ріж
але виживи”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“ВІД СТАРОСТІ

померли дід і баба
в один день померли
в одну годину
в одну хвилину -
люди говорили, що від старості

здохла їхня курка
їхня коза та собака
(а кішки не було вдома)
і люди говорили, що від старості

розвалилась їхня хата
сарай став руїною
і погріб зверху присипало землею
люди говорили, що від старості
розвалились

прийшли їхні діти ховати діда з бабою
Оля була вагітна
Сергій був п'яний
а Соня мала три рочки
і вони теж померли
а люди говорили, що від старості

холодний вітер обірвав жовте листя
і поховав під ним діда, бабу, Олю, Сергія, Соню
які померли від старості”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“ПОВЕРТАННЯ

нам додому хочеться, туди де ми посивіли
де небо вливається в вікна потоками синіми
де посадили дерево і виростили сина
де збудували дім який без нас відсирів

а дорога наша розквітає мінами
ковила й туман прикривають вирви
вертаємось гіркими, не говіркими, винними
нам би мати дім і трохи миру

нам би постояти, подихати сирістю
витягти знімки з альбомів родинних
ми додому їдемо, туди де ми виросли
нас батьки чекають, могили і стіни

ми підемо й пішки, хоч би були босими...
як не знайдем дому там, де ми залишили
побудуєм дім понад абрикосами
з неба синього, із хмар пишних”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“Як я вбила"

усі мої родинні зв'язки тепер телефонні
усі мої зв'язки прослуховуються
їм цікаво, кого я більше люблю, чи тата
їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой, ой-ой
вони заінтриговані, щó думає моя сестра про свого хлопця
який раніше був моїм

усі мої телефонні зв'язки кровні
уся моя кров прослуховується
їм треба знати, скільки відсотків української
польської, російської і чи є циганська
їм треба знати, чиїм донором я стала
їм треба знати, чи це впав гемоглобін, чи дах наді мною
і чи можна з клітинних мембран побудувати кордони

між мною і моєю мамою вирито сотні могил
і я не знаю, як їх перестрибнути

між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів
між мною і сестрою металеві двері погребу
що їх ізсередини підпирає лопата
між мною і моєю бабусею параван із молитов–
тонкі шовкові стіни, за якими не чути, зовсім не чути

це дуже просто, підтримувати родинні телефонні зв'язки
це дуже дешево, поповнювати рахунки безсонням та заспокійливим
це так п'янить, слухати чужу кров, одягнувши навушники
особливо, коли моя кров перетворюється на постріл:
нах!
!”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“Як я вбила"

усі мої родинні зв'язки тепер телефонні
усі мої зв'язки прослуховуються
їм цікаво, кого я більше люблю маму, чи тата
їм цікаво, на що хворіє моя бабуся, яка каже в слухавку: ой, ой-ой
вони заінтриговані, щó думає моя сестра про свого хлопця
який раніше був моїм

усі мої телефонні зв'язки кровні
уся моя кров прослуховується
їм треба знати, скільки відсотків української
польської, російської і чи є циганська
їм треба знати, чиїм донором я стала
їм треба знати, чи це впав гемоглобін, чи дах наді мною
і чи можна з клітинних мембран побудувати кордони

між мною і моєю мамою вирито сотні могил
і я не знаю, як їх перестрибнути

між мною і моїм батьком літають сотні снарядів
і я не вмію дивитися на них, як на птахів
між мною і сестрою металеві двері погребу
що їх ізсередини підпирає лопата
між мною і моєю бабусею параван із молитов–
тонкі шовкові стіни, за якими не чути, зовсім не чути

це дуже просто, підтримувати родинні телефонні зв'язки
це дуже дешево, поповнювати рахунки безсонням та заспокійливим
це так п'янить, слухати чужу кров, одягнувши навушники
особливо, коли моя кров перетворюється на постріл:
нах!
!”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“ВІН КАЖЕ, ЩО ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ

він: каже розбомбили школу, до якої ти ходила
він: каже їжа закінчується, грошей немає
він: каже гуманітарка з білих фур - єдине наше спасіння
він: каже гуманітарка щойно полетіла снарядами

школи немає
як це, коли школи немає?
вона порожня, вона дірява чи її зовсім немає?
що сталося з моїм фото, що висіло на дошці пошани?
що сталося з моєю вчителькою, яка сиділа в класі?

тікайте
кидайте все і тікайте
залиште хату, погріб з абрикосовим варенням
та рожеві хризантеми, що стоять на веранді
собак пристрельте, щоби не мучилися
кидайте цю землю, кидайте

він: каже не верзи дурниць, ми щодня кидаємо землю - на труни
він: каже усе буде добре, порятунок вже скоро
він: каже гуманітарка вже йде”
― Любов Якимчук, Абрикоси Донбасу

“Стосовно того, що на Донбасі не залишилося нічого українського: так, дійсно, згубні наслідки безперешкодної російсько-радянської та російської шовіністичної пропаганди даються (і ще довго даватимуться) взнаки. Але аж ніяк не випадає говорити про те, що усі мешканці регіону є відвертими ворогами України. В регіоні зберіглося доволі багато питомо українських маркерів, незважаючи на всі зусилля, загарбникам не вдалося повністю знищити українську мову на Донбасі, ще до початку російської агресії у 2014 в Донецькій та Луганській областях виникали та починали діяльність ті чи інші осередки українства. Здебільшого, вони утворювалися завдяки зусиллям місцевих діячів та активістів і про їхнє існування за межами регіону практично ніхто не знав. Так, своєрідним відкриттям для багатьох дослідників українського визвольного руху стало те, що в селі Сріблянка Бахмутського району Донецької області ще з 1990-х років існує музей, присвячений борцю за незалежність України, міністру УНР, співавтору Третього й Четвертого універсалів Центральної Ради Микиті Шаповалу, який народився у цьому селі. На подвір'ї місцевої школи встановлено пам'ятник М. Шаповалу, а на тому місці, де знаходилася хата родини Шаповалів, встановлено меморіальний камінь. І цей приклад не єдиний. Практично в кожному краєзнавчому музеї Донеччини та Луганщини, під час уважного ознайомлення з експозиціями, можна виявити беззаперечні докази української сутності цих теренів, - про це красномовно свідчать етнографічні колекції, старі афіші та книжки, вцілілі документи, фотоматеріали. Вже після початку російської агресії проти України, почалося повільне, але неухильне, оновлення та переформатування музеїв, гуртування національно свідомих сил, почали з 'являтися меморіальні дошки борцям за Незалежність України, активізувалася пошуково-дослідницька робота, почали повертатися із забуття імена визначних українських діячів, котрі були уродженцями Донеччини та Луганщини. Тож, впевнено можемо говорити про те, що Донбас - це невід'ємна частина України, важлива частина українського ментального простору. Впродовж історії, Донбас відчутно збагатив українську культуру, науку, літературу, немало видатних державних діячів та борців за незалежність України народилися саме в цьому регіоні. Ми повинні докладати усіх можливих зусиль для відновлення теріторіальної цілісності України й провадити наполегливу культурно-просвітницьку національно-патріотичну діяльність для подолання важкого спадку колоніального поневолення України російськими загарбниками...”
― Юрій Косенко, Незнаний Донбас. Аматорський фотощоденник