море Quotes

“- Няма друго място като морето, господа. Тези, които цял живот изкарват на сушата, никога няма да го разберат. Морето е първично, понякога е жестоко, друг път - нежно, и никога - предсказуемо.”
― Raymond E. Feist, Magician: Master

“- Вземете който щете моряк, газил в дълбоки води и срещал смъртта толкова пъти, колкото мен, драснете го с нокът по кожата и отдолу ще намерите философ. Засуканите думи ще са му чужди, гарантирам ви, но ще намерите дълбок и траен усет за мястото му в света.”
― Raymond E. Feist, Magician: Master

“Перед морем завжди почуваєш себе ніби винуватим за те, що мало живеш. За те, що малий такий. За гнів і хвилювання.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Ишап, морето е голямо, а лодката ми - малка. Имай милост към мен.”
― Raymond E. Feist, Magician: Master

“— Да, но куда же мы едем? — Я вам уже сказал, туда, где воздух чист, где шум убаюкивает, где, как бы ни был горд человек, он становится смиренным и чувствует свое ничтожество. Я люблю это уничижение, я, которого, подобно Августу, называют властителем вселенной. — Но где же это? — На море, виконт.("Граф Монте-Кристо", А. Дюма)”
― Alexandre Dumas, The Count of Monte Cristo

“Нельзя сказать, что отец — плохой человек: он славный и добрый, но решительно неспособен понять его, Джо, и вообще душу мальчика. Вот в чем беда. Еще сегодня утром он говорил, что мир — это не площадка для тенниса и что мальчики, которые смотрят на жизнь легкомысленно, часто попадают впросак и рады бывают поскорее вернуться домой.”
― Jack London, Путешествие на "Ослепительном"

“Ни за какие деньги в мире нельзя купить жизни человеческой, и никакими деньгами нельзя искупить дурно проведенной жизни: деньги не способны украсить, наполнить и выпрямить жизнь того, кто себя искалечил, кто испортил свою жизнь.”
― Jack London, Путешествие на "Ослепительном"

“Семнадцать месяцев тюрьмы для того, кто привык к морскому воздуху, к вольному простору, к необозримости, к бесконечности!”
― Alexandre Dumas , The Count of Monte Cristo

“Подорожні з Апперкроса проминули, спускаючись униз, тепер безлюдні й сумовиті на вигляд будинки з кімнатами для пожильців, а спустившись ще нижче, опинилися на морському узбережжі і, лише трохи постоявши там, бо ж усі мають постояти й подивитися, вперше підійшовши до моря, що завжди заслуговує замилування...

Розділ 11”
― Jane Austen , Persuasion

“За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку.”
― Юрій Яновський, Майстер корабля. Байгород

“Хіба може бути маленьким місто, де є море?”
― Анастасія Левкова, За Перекопом є земля

“На Чорному морі є острів суворий, німий, червоная скеля на буйнім зеленім роздоллі одна піднімається вгору червоним шпилем. Не купчаться білії хати по ній, і лист кучерявий її не вкриває, одна тільки стежка зелена збігає по ній: то течійка води весняної прорила червоную глину і вся обросла оксамитом-травою, а далі все мертво, все глухо... Та ніби не все: отамо, на самому розі, над морем, де вічно лютує сивий бурун, на самім тім розі горить по ночах якийсь вогник, удень же чайки сіренькі в'ються, кигичуть над морем

Дівчина-чайка”
― Дніпрова Чайка, Дівчина-чайка. Вибрані твори

“Дорогі кози та гості нашого острова! Озирніться. Що є довкола нас? Море! За морем нічого не видно. Воно відділяє нас від решти світу. Але що є море? Це велика вода! А вода не тільки розділяє, але й об'єднує береги! Вона принесла до нас «Метафору» з іншого берега! Ці відважні діти подарували нам радість! Надіюся, що і ми їм. Але що є радість? Це коли щось лишається в серці. Тепер прийшла пора прощатися. Ви поїдете, а в серцях навічно залишиться любов.”
― Тарас Прохасько, Як зрозуміти козу

“Ах, морето! Зърнеш ли го веднъж, 50 нюанса синьо пленяват сърцето ти до живот. А той?!… Той беше нейното море...”
― Весела Алегрия, Алманах Проза 2023: Нова българска литература

“Світять електричні лампи під стелею. На палубі порипують снасті. Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у проміннях, у радості. Ніч велична покрила море солодкою тайною. За таку ніч може пройти все життя, кораблем заснують постаті без числа, тисячі доль різних людей спустяться на корабель. І тоді зійде сонце. Воно розкрає рівну лінію обрію й ляже на хвилі, і встануть на тім місці рожеві тумани морського ранку.


Х”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“...що за день ходи я дістанусь до Маніли. Це місто я знав на мапі. Я його побачив на другий день увечері. Не можу не згадати, як заходить у тих краях сонце. Наче зібрано всі фарби в світі й вилито в синє-пре-синє море. На небі неймовірні пейзажі, зелені острови, червоні пожежі, пурпурові прапори

Х”
― Юрій Яновський, Майстер корабля

“Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, –
В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхом проплисти!..


Тиша морська”
― Леся Українка, Плине білий човник

“На морі

...Що біліє отам на роздоллі?
Чи хмариночка легкая, біла
Геть по небі гуляє по волі?
Чи на човні то білі вітрила?

В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє синє
Край свій ясний купає у морю.

Світло там простяглося від сходу, –
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду –
І дорога блакитно-перлиста

Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито трясуть гребенями,
Наче гривами коні ті білі...”
― Леся Українка, Тиша морська

“Навколо ходять зграї рибок
Здаля летить цикадний спів
І линуть хвилі синьосрібні
До тихих, сонних берегів”
― Наталя Забіла, У морі

“...сонце почало спускатися до обрію, щоб зануритися в безмежний простір південних морів...

Пеппі Довгапанчоха в південних морях. Пеппі сходить на берег”
― Астрід Ліндґрен, Pippi Longstocking

“Надворі, за тоненькою залізною стінкою, пінилось море, і хвилі розмірено, важко били в борт

Книга друга. Пригоди. Тринадцятий аркуш. Бурі й страхи”
― James Krüss, Timm Thaler oder Das verkaufte Lachen

“Запалените фенери, плуващи по реката, представляваха красива гледка. Ала нима е възможно това — да минат години и ужасният спомен за мигновената гибел на толкова много хора, стотици хиляди човешки същества да се превърне в нещо красиво?

Гласът на Рицуко прошепна:

— Приятно е човек да гледа как запалените фенери плуват към морето. Но знаеш ли, казват, че като почне приливът през нощта, течението връща обратно в реката купища угаснали, полуразпаднали се фенери. Посред нощ, в безлюдната тишина останките на фенерите плуват обратно от морето към реката… Когато чух за това, си помислих: душите на отнесените в морето мъртъвци не могат да намерят покой! И приливът връща спомена за тях обратно при хората…”
― Мацутани Миоко, Историята на говорещото столче

“На всі боки простелялося морське дно, вкрите м'яким моріжком з ясно-зелених водоростей. Між ними тяглися стежки з золотого піску, а по узбіччях вигравали барвами квіти. Корали тягли вгору своє гілля, що скидалося на листя папороті. Темні камені були вкриті блискучими мушлями; одна з них, найбільша, виблискувала перламутром. Під однією скелею чорніла глибока печера – темна, мов небо глупої ночі. А в її надрах, наче зірочки, мерехтіли далекі вогники. Джейн з Майклом у захваті аж роззявили роти. Все це барвисте видовище ворушилося. Крізь нескінченні хвилі здавалося, ніби скелі гойдаються і вклоняються. Між ними, наче метелики над квітами, пурхали маленькі рибки. А гірлянди водоростей, що звисали з коралів, були вкриті тисячами вогників.

Розділ 6. Пора припливу”
― P.L. Travers, Mary Poppins Opens the Door